Менше трьох тижнів залишилося до старту другого кола попереднього турніру юнацької першості України. В ньому юним футболістам СДЮШОР „Карпати” 1992 р.н., аби здобути право грати в фінальній частині змагань, потрібно буде докласти максимум зусиль. Адже наразі вихованці популярного хавбека „Карпат” 70-их Ярослава Кікотя у своїй групі йдуть на 4-й позиції. Щоправда, від другого місця, яке гарантує путівку в фінал, їх відділяє лише два пункти.

- Ярослав Григорович, охарактеризуйте виступ Вашої команди в осінній частині сезону. Що завадило хлопцям піти на зимову перерву за більш комфортної турнірної ситуації?

- Почали ми чудово – три перемоги поспіль. Непогано провели і наступні п’ять поєдинків, хоча й втратили в них 5 очок. Спочатку ми, маючи впродовж усього матчу значну ігрову перевагу, примудрилися вдома поступитися (1:2) BRW-BIK з Володимира-Волинського, а потім у принциповому дербі з львівським УФК розійшлися миром – 0:0. Проте ці втрати не завадили нам за три тури до завершення першого кола очолювати турнірну таблицю. Але втриматися нам на позиції лідера не судилося. В Ужгороді „начудив” арбітр, дії якого інспектор оцінив незадовільною оцінкою. А в Києві у матчі з ДЮСШ-15 ми виглядали значно краще за господарів. Але що з того, коли так і не зуміли реалізувати принаймні один гольовий момент – 0:1.

- Який з матчів у першому колі був найкращим?

- Однозначно, в Києві проти ФК „Відрадний”. Команда насправді діяла дуже добре і злагоджено, посністю виконавши установку на гру. І хоча виграли ми з мінімальним рахунком (1:0), але це саме той випадок, коли рахунок не повністю відображає перевагу однієї з команд. Можливо, далося взнаки те, що це був поєдинок наступного туру після домашньої поразки від команди Володимира-Волинського, і хлопці горіли бажанням реабілітуватися. Проте такі ігри вдаються нечасто, бо в цьому віці якраз дуже бракує стабільності.

- Назвіть найбільш проблемні моменти у грі Вашої команди.

- Як і в основної команди клубу, наш найбільший головний біль – це реалізація гольових моментів. Причому стосується це не лише нашої команди. На жаль, нині по-справжньому забивні форварди на вагу золота. А от із захистом все більш-менш нормально: в 11-ти матчах ми пропустили лише 4 м’ячі, причому всі - у програних матчах.

- А кого з гравців команди можете виділити?

- Суто з педагогічних міркувань, обійдемося без прізвищ. Скажу лише, що є серед них семеро-восьмаро, з яких, за належного ставлення, має бути толк. Проте в цьому віці далеко не завжди можна стовідсотково оцінити перспективи того чи іншого гравця, бо в силу різних обставин одні розкриваються раніше, а інші - пізніше. Тому дитячий тренер обов’язково повинен мати терпіння і в жодному разі не форсувати події.

- Які найбільш характерні проблеми в роботі дитячого тренера?

- Сьогодні дуже важко з підбором кадрів. На жаль, знайти по-справжньому талановитих хлопців, які б того ж ставили перед собою максимальні цілі, в місті з кожним роком стає все важче. Адже такого поняття, як дворовий футбол, завдяки якому в минулому було знайдено не одну зірку, нині практично не існує. Усе це призводить до суттєвого зменшення конкуренції, а значить, хлопці перестають самостійно працювати над собою, самовдосконалюватися. А взяти в школу приїжджих хлопців ми наразі не можемо, бо їм немає де жити і немає кому їх контролювати – вони, як-не-як, діти. Хоча бажаючих вчитися в нашій школі є чимало. І якби мені з них вдалося взяти у свою команду принаймні 3-4 хлопців, то повірте, ми б грали значно сильніше. У цьому плані набагато легше тренерам УФК.

- А як з умовами роботи? Чого бракує для більш плідної праці?

- За останні три роки умови помітно змінилися на краще. Завдяки керівництву клубу нині ми практично повністю забезпечені формою, м’ячами і маємо можливість проводити тренувальні збори та регулярно приймати участь у турнірах. Єдиний недолік, проте він є надважливим, – це відсутність нормальних полів для тренуваннь. Зазначу, що у зимовий період ми взагалі змушені працювати в залі. Тут нам би у пригоді стало штучне поле. До речі, на всю Західну Україну жоден клуб не має такого поля. А потім дитячим тренерам дорікають, що випускники футбольних шкіл не мають належного рівня технічної підготовки. Та яка техніка, панове?.. Дай Боже, щоб діти на таких полях ноги собі не поламали!

- А які недоліки в організації юнацького футболу в Україні найбільш серйозні?

- Значно кращого бажає суддівство. Нехай не ображаються колеги по тренерському цеху, але серед нас є такі, хто прагне досягти результату будь-якою ціною, а тому частенько шукає „контакту” з суддями. Ніяк не може побороти наш дитячий футбол і практику "підстав" – вони як були, так і є. А це дуже негативно впливає на гравців, особливо в психологічному плані: поступаючись у боротьбі, в хлопців частенько пропадає віра в себе. А звідки їм знати, що суперник на 2-3 роки старший?! Причому я вже давно зауважив, що зазвичай і суддівство, і підстави – це методи ведення гри слабшими командами.

Слово батькам

Петро Мацько, батько Степана Мацька:

- М’яча Степан почав ганяти, щойно навчився ходити, а в школу „Карпат” до Ярослава Кікотя ми його привели, коли він вчився у 3-му класі. Я постійно цікавлюся, як його футбольні справи, відвідую практично всі домашні матчі. Інколи ходить на ігри і дружина. Загалом вона не має нічого проти того, що син займається футболом. Хіба шкодує його, коли приходить додому з побитими колінами. Мені дуже подобаються взаємостосунки між хлопцями в команді – насправді дружний колектив.

Наталка Куманська, мати Остапа Куманського:

- Не буду говорити про Остапа як про футболіста, про це напевне краще скаже тренер. Хоча, наскільки я розумію, Ярослав Григорович ним задоволений. А от як син, він абсолютно нормальний хлопець і я на нього не можу нарікати. Вдома завжди допоможе, правда, інколи, як і кожна дитина, може показати характер. Проте я до цього ставлюся по-філософськи, бо розумію, що це такий вік. Щодо школи, то вчиться він непогано, але напевне міг би й краще. Можливо, певним недоліком є те, що в класі навчаються тільки хлопці. Як на мене, то відсутність дівчат у класі сприяє формуванню в хлопців надмірної жорсткості. Але загалом мені їхня команда подобається: хлопці дружні, дисципліновані і привітні.

Іван Дупнак